Home Аналітика Розвиток соціального партнерства в трудовій сфері як напрям подолання можливих загроз національній...

Розвиток соціального партнерства в трудовій сфері як напрям подолання можливих загроз національній безпеці

1
0

Формування та вдосконалення системи соціального партнерства забезпечує продуктивну соціальну взаємодію основних суб’єктів трудових відносин шляхом узгодження їх інтересів легітимними, демократичними, ненасильницькими засобами. Вибір моделі соціального партнерства характеризує, а багато в чому й визначає, основні тренди розвитку як власне трудових відносин, так і соціальної ситуації у країні в цілому[1]. При цьому якщо пасивне сприйняття національної безпеки орієнтує на подолання виникаючих загроз, то активне передбачає створення такого суспільного середовища, яке попереджало б розвиток негативних процесів. У свою чергу, завершення виборів до Верховної Ради України створює умови для закладення відповідних механізмів у Трудовому кодексі.

За кордоном продовжується пошук форм та моделей соціального партнерства, які забезпечували б підвищення ефективності економічної системи, зберігаючи при цьому соціальну стабільність. Саме соціальне партнерство, визнаючи відмінність корінних інтересів окремих соціальних груп, враховує якість соціальних комунікацій, багатовимірність взаємозалежності та неможливості існувати таких груп одна без одної. Втім, аналіз ситуації у інших країнах показує, що соціальне партнерство у світі трансформується досить нерівномірно та суперечливо. При цьому на тлі міжнародних тенденцій відходу від елементів концепції держави загального добробуту в умовах ймовірності певного зниження якості життя населення у глобальному вимірі посилюються протесні рухи та ускладнюється соціальна ситуація. Отже формується неоднозначна задача пошуку моделей поєднання конкурентоспроможності вітчизняних виробників на глобалізованих ринках з забезпеченням якості життя населення. Це додатково актуалізує потребу кожного суспільства у пошуку таких методів розв’язання соціальних суперечностей, які допомагають конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників, а не підривають її. Причому процеси глобальних трансформацій обмежують регулятивні можливості окремих держав та можуть викликати ускладнення розвитку внутрішніх ринків праці.

Довідково: аналітики констатують зростання тенденцій, які супроводжуються поширенням:

– переносу акцентів у організації праці на можливості гнучкої зміни елементів виробничого циклу, підвищення інтелектоємності тощо;

– розосередження робочої сили, індивідуалізації багатьох аспектів трудових відносин і децентралізації праці;

– нестабільності працевлаштування робітників.

Безумовно, узгодження інтересів працівників, працедавців та владних структур може сприяти активному залученню найманих працівників у процес управління, а новий тип відносин власності – формуванню середнього класу, згладжуванню поляризації у суспільстві, масовому залученню різних соціальних груп у ринкові відносини. Втім, на жаль, у діях частини українських підприємців простежується боротьба скоріше за короткотермінові виграші, ніж забезпечення стратегічних позицій на глобалізованих ринках. Крім того, не завжди взаємодія між профспілками і працедавцями результативна. Необхідно враховувати також, що на частині приватних підприємств профспілки взагалі відсутні.

За цих умов для створення умов запобігання зростання до критичного рівня загроз національної безпеки важливо:

– подолання інерційного характеру процесів в трудових відносинах;

– введення комплексу регулятивних механізмів у відповідність з потребами стійкого розвитку суспільства;

– приведення заходів з виводу з «тіні» додаткових (разових) форм зайнятості.

Подальше вдосконалення системи соціального партнерства за умов сучасної України потребує більш високого рівня соціального діалогу, що, насамперед, передбачає вирівнювання статусних позицій учасників та більш повну розробку механізмів взаємодії. Відтак, серйозна перевага нового Трудового кодексу – його чіткість і конкретність, перш за все, – в характеристиці правових процедур, за якими повинні будуватися взаємини між працедавцем і працівником. Це забезпечує посилення аспектів як свободи, так і відповідальності у поведінці контрагентів на трудовому ринку. Проте, введення у практику трудових відносин відносно нових понять вимагає, по можливості, їх однозначної характеристики.

Відповідна змісту соціального партнерства демократизація трудових відносин має також передбачати включення до трудових договорів (контрактів) положень з регулювання різноманітних аспектів трудової діяльності, порушення яких спричиняло б для кожного з порушників договірних умов різні соціально-економічні санкції (наприклад, штрафи).

До того ж, основою налагодження конструктивного діалогу є не тільки вдосконалення механізму попередження та розв’язання соціально-економічних конфліктів на виробництві, але й створення умов для усвідомлення спільності інтересів учасників виробничого циклу.

Висновки і пропозиції

Збереження стійкості соціального ладу у країні потребує оновлення моделі соціального партнерства, причому певна інерційність трудових відносин та патерналистські очікування населення здатні ускладнити соціально-економічну динаміку.

В умовах сучасної України комплексна підтримка соціального партнерства може, зокрема, передбачати:

– використання накопиченого зарубіжного досвіду – з-за глобального характеру частини проблем;

– подальше вдосконалення нормативної бази. В умовах ймовірності збереження і навіть поглиблення економічної кризи у світовому масштабі суспільна злагода залежить не тільки від абсолютного рівня доходів населення, але й їх відносних показників: в порівнянні з попередніми періодами, а також розриву в доходах. Також в тексті Трудового кодексу бажано врахувати підвищення відповідальності топ-менеджерів, від поведінки яких залежать долі не тільки  власні, але й підприємств і корпорацій, певного бізнесу. Зона їх відповідальності – необґрунтовані рішення, що спричинили як негативні наслідки для усіх співробітників, так і шкоду для організації. Потрібно також проведення комплексу заходів з відповідного удосконалення форм трудових договорів, адекватної модифікації локальних трудових актів тощо;

– доцільне передбачити додаткові форми стимулювання соціально відповідальної поведінки бізнесу, заохочення не тільки більш відкритій діяльності, але й їх вкладу у продовження навчання робітників, підтримку стандартів у сфері екології, відповідності якості товарів та послуг вимогам населення. Зокрема, вважаємо перспективним ухвалення корпораціями соціальних кодексів, в яких йдеться про основні напрямі діяльності за лініями соціальної відповідальності як всередині корпорацій, так і ззовні. Також можливо застосування заходів заохочення до публікації щорічних соціальних звітів за міжнародними стандартами, обов’язковою умовою яких є незалежний аудит;

– проведення політики в області податків і регулювання, що підтримує ефективне впровадження організаційних форм соціального партнерства;

– організацію державою спеціальних програм з навчання та перенавчання сторін соціального партнерства;

– розповсюдження заходів зі створення відповідного психологічного клімату, сприяючого усвідомленню спільності інтересів. Водночас, доцільне проведення заходів з розвитку корпоративної етики, програми з роз’яснення становища з точки зору спільності інтересів учасників виробничого циклу;

– перспективним в українських умовах вважається розвиток поєднання корпоративних та муніципальних зусиль в вирішенні нагальних проблем місцевого благоустрою, а також ефективна взаємодія з цією метою компаній з організаціями громадянського суспільства.

Відділ глобалістики та безпекових стратегій

(В.Е. Шедяков)


[1] Соціальне партнерство характеризує як (у вузькому сенсі) особливий тип соціально-трудових відносин, властивий ринковій економіці, що на основі рівноправної співпраці найнятих робітників і працедавців здатний забезпечувати оптимальний баланс і реалізацію їх основних інтересів, так і (в широкому сенсі) специфічний тип суспільних відносин між різними соціальними групами, а також відповідний механізм стосунків між державними органами, представниками трудящих і працедавцями. При цьому йдеться не про тотожність або злиття інтересів, а про досягнення їх оптимального балансу, про створення умов, за яких власник забезпечуватиме собі стабільне отримання прибутку, а найнятий робітник – гідні умови свого існування, відповідні певній якості життя. Отже, налагодження соціального партнерства як цивілізованої форми суспільних відносин в соціально-трудовій сфері особливо важливо для забезпечення прискореного розвитку України.

http://www.niss.gov.ua/articles/957/

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here